Діти — втілення любові. «Де двоє зібралися заради імені
Мого, там Я між ними» (з Євангелія). Виходить, з'єднуючись в акті любові,
ми і народжуємо Бога — немовлятко з частинкою душi самого Творця.

Думаю, через це малі діти не можуть витримати відсутності
любові. І для того, щоб повернути втрачене почуття в родину, вони хворіють.
Бо їхня душа досконала, і вона знає, що недуга дитини — то останній шанс
батькам для одужання їхніх душ. Коли ж хронічним браком любові страждає
увесь рід, то діти вже народжуються інвалідами. Вони не хочуть чути того,
про що говориться в родині — і вони глухі. Не бажають дивитися на щось
— і обирають сліпоту. Відчуття, що в житті немає ніякої насолоди, принаджує
до них цукровий діабет. Дитина з церебральним паралічем приходить у родину,
щоб з'єднати всіх родичів у проявах любові.